Уроки мови. Потребуючим і запотребованим…
Оксана Думанська
письменниця, перекладачСлова з’являються у мові з потреби. Їх запозичують з інших мов – от маємо футбол, а копаний м’яч чи копанка так і не прижилися в спортивних репортажах, хоча були спроби у газеті «Ратуша» початку 90-х: назву «Копуни на овиді» доводилося тлумачити юним прихильникам цієї гри.
Треба–потреба–потребувати–запотребований–потребуючи: навіть школяр скаже, що ці слова мають спільний корінь, від якого «відросли» іменник, дієслово, дієприкметник і дієприслівник. В такий спосіб збагачується лексичний склад української, так би мовити, внутрішніми ресурсами, і їх слід шанувати, а не позичати в російської слово «затребуваний» (затребованный). Воно останніми часами вживається доволі активно: затребуваний письменник – це той, якого читають і видають; затребуваний закон – це такий, без якого нема розвитку суспільства; затребуваний політик – ну, тут нічого коментувати. Отже, запотребований – не затребуваний.
Що ж до творення подібних дієприкметників із суфіксами – УЧ-ЮЧ -, то тут слід бути обачним: є слово потребуючий (той, що потребує допомоги або підтримки), але нема й не може бути слів кохаючий, чекаючий (о, накликаю на свою голову гнів шанувальників творчості Ігоря Богдана!), як і літаючий, співаючий тощо. Філологи мене зрозуміють, а нефілологів нема потреби навантажувати морфологічними правилами: або хай приймають на віру, або зазирають у шкільні підручники й словники з культури мови. Корабель – летючий, птах – співучий, пес – кусючий – і крапка.
Мова сама шліфує паростки від кореня слова, зважаючи навіть на фонетичну доцільність, щоб летючий відрізнявся від летающего. На мою скромну думку. Читайте більше тут: http://zik.ua/news/2016/12/14/uroky_movy_potrebuyuchym_i_zapotrebovanym_1008617
___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Немає коментарів:
Дописати коментар