Іван Малкович написав був чудовий переспів вірша Самуїла Маршака «Вот какой рассеянный».

Отакий роззява – ліві двері справа

Колись Іван Малкович написав був чудовий переспів (підкреслюємо це слово) вірша Самуїла Маршака «Вот какой рассеянный». Переспів – поетичний вірш, написаний за мотивами певного прозового чи віршованого твору іншого автору. Переспіви робили в усі часі усі народи – Крилов пересадив героїв байок Лафонтена на російський ґрунт, сюжет казки про рибалку й золоту рибку Пушкін взяв у братів Грімм, а наш Котляревський повдягав троянців у козацьку одіж.

Якщо якийсь вірш перекладають на іншу мову, то це вияв поваги до поета і того народу, який він представляє. На жаль, цього не розуміють деякі квадратноголові бовдури. Шкода, що в зараз у царину літератури можуть пхати свого брудного носа всі, хто вміє клацати по клавіатурі та завести «блох». Ось що пише один такий «результат невдалої вівісекції»:«Я понимаю, что не хватает для полноценного курса “украинская литература” своих собственных детских произведений, а потому детишкам впихивают переводы. Я понимаю, что в конце концов не возбраняется переводить на украинский язык и русскую классику. Но издеваться-то над ней зачем??? Кто-то вааще, читая сие произведение, представил себе, к примеру, “левые двери справа”? Почему вполне логичное “рассеянный с улицы Бассейной” заменяется на эту полную ахинею?» ———- і так далі, et cetera…Як би сам «геній літкритики» переклав буквально цей вірш – «розсіяний з басійної», чи «розсеяний з басейної», і куди – у Ленінград чи вже в Санкт-Петербург їхав би неуважний герой вірша –  він не уточнює. Він узагалі не прихильник перекладів з «общепанятного» на українську, білоруську чи узбецьку.Ми ж собі посміймося над дотепністю Івана Малковича, привітавши його з творчими знахідками та вдалим переспівом такого, здавалось би, неперекладного вірша.

Отакий роззява
І. Малкович за С. Маршаком.
Переспів з російської.

Жив собі роззява –
ліві двері – справа.

Зранку він хутенько встав,
піджака вдягати став,
Шусть руками в рукави –
з’ясувалось, то штани.

Отакий роззява –
ліві двері – справа!

Вбрав сорочку він. Однак
всі кричать йому: не так!
Одягнув пальто. Проте
знов кричать йому: не те!

Отакий роззява –
ліві двері – справа!

Поспішаючи в дорогу,
рукавичку взув на ногу.
Ну, а замість капелюха
натягнув відро на вуха.

Отакий роззява –
ліві двері – справа!

Трамваєм тридцять третім
він їхав на вокзал,
і, двері відчинивши,
до водія сказав:

«Шановний трам-тарам-пам-пам,
я щось хотів сказати вам…
Я сів не в той… Мені… а-яй!
Трамзал негайно на вокзай!»

Водій перелякався
і на вокзал подався.

Отакий роззява –
ліві двері – справа!

Ось біжить він до кав’ярні,
щоб квитки купити гарні.
Далі – гляньте на роззяву –
мчить купляти в касі… каву!!!

Вибіг він аж на перон.
Там – відчеплений вагон.

Пан роззява в нього вліз,
сім валіз туди заніс,
примостився під вікном,
та й заснув солодким сном.

З ранку – гульк! «Егей! – гукає. –
Що за станція?» – питає.
Чемний голос відповів:
– То є славне місто Львів!.

Ще поспав. Аж сходить сонце.
Знов поглянув у віконце,
Бачить – знов стоїть вокзал,
здивувався і сказав:

– Що за місто?… Це Болехів,
Коломия чи Радехів?
Чемний голос відповів:
– То є славне місто Львів!

Ще собі поспав з годинку,
знов поглянув на зупинку,
Бачить – знов якийсь вокзал,
здивувався і сказав:

– Що за станція цікава –
Київ, Зміїв чи Полтава?
Чемний голос відповів:
– То є славне місто Львів!.

Тут він крикнув:
– Що за жарти?! Жартувати так не варто!.
Вчора я у Львові сів,
а приїхав знов у Львів?..

Отакий роззява –
ліві двері справа!