Дівчатам, які дорослішають

Автор: Христя Нечитайко

У житті кожної дівчинки настає такий момент, коли вона – ем, як би то сказати, щоб не шокувати батьків, – дорослішає. Так-так, із маленької дівчинки виростає у симпатичну дівку, щоби потім, як той метелик, перетворитися на чарівну дівчину, а згодом в один день усвідомити, що ти – доросла жінка. Тут-таки, не розводячись довго про дівчачу й батьківську психологію, варто завважити одне: нам, дівчатам, у цей період ох як нелегко. Із нами стаються зміни фізіологічні та психологічні, у нас виникає мільйон запитань, про які соромимося запитати в батьків, нам усе більше подобається той чи інший хлопець, ми чинимо дурниці й намагаємося все те виправити… Ми набуваємо того, що коротко зветься життєвим досвідом. І щоб нам усім (і дівчатам, і батькам) на цьому шляху було легше, людство придумало книги. Тож сьогодні Барабука відібрала для вас декілька книжок сучасних українських авторів, які неодмінно зацікавлять дівчат-підлітків у непростий період зростання.

Отже, почнімо з найцнотливішого. Хоча, слід зауважити, що українська сучасна література для дітей та підлітків і досі надміру цнотлива, тож ви можете без вагань брати будь-яку книжку й спокійно її читати, не боячись, що там десь трапиться слово «секс». У повістях Оксани Лущевської «Друзі за листуванням» та «Найкращі друзі» (Львів: Видавництво Старого Лева, 2011) йдеться, як ви вже й самі здогадалися, про епістолярну дружбу. Головна героїня Ксеня – молодчинка, зразкова учениця провінційної української школи, ідеальна донька, ще й додатково вчить англійську.

У Ксені є мотивація: перемігши в олімпіаді з англійської мови, дівчина отримає шанс побачити США, побувати в американському таборі разом із підлітками з різних країн, попрактикувати іноземну мову, заприятелювати з різними людьми, пережити силу-силенну пригод – а далі ви самі можете уявити. Отож свою мрію Ксеня таки здійснює наполегливим навчанням, а відтак вирушає в заокеанську подорож, знаходить там друзів за листуванням і навіть потенційного хлопця на ім’я Ерік, із яким, проте, в неї нічого так і не буде упродовж двох книжок (хоча саме він і є Ксениним головним другом за листуванням, який у другій книжці приїжджає до України). Шкода, що з пригодами не дуже склалося, – напруги від книжок не очікуйте, оповідь ведеться плавно, ніяких віражів та «американських гірок», ніякого завмирання серця і переживань за долі головних героїв, але натомість – повчальна розповідь, яка може надихнути читачів присвячувати навчанню більше часу.

П’ятикнижжя Марини Павленко «Русалонька із 7-В» (Вінниця: Теза, 2005–2013) – чудовий зразок дівчачого письма з продовженнями. І хоча особисто мені хотілося б, щоб семикласниця Софійка дорослішала з книжки у книжку, щоб і проблеми її дорослішали, та це вже була б інша книга, про якусь іншу русалоньку. У Марини Павленко є і прецікаві пригоди, і напруга, і переживання, містика, прокляття, привиди, русалки, легенди – недаремно «Русалоньку з 7-В» називають «краєзнавчим детективом». Кожна з п’яти книжок тримає в напрузі від першої до останньої сторінки, героїня Софійка викликає любов і повагу, хоч вона й не завжди чинить правильно. Але ж усі помиляються, і головне – вміти робити з цього висновки, а цей досвід ох як згодиться читачам у майбутньому. Любовна лінія тут також є, не сумнівайтеся, зі своїми перипетіями й переживаннями, як то й буває в нас, дівчаток. За головними героями Софійкою та Сашком цікаво спостерігати, і я, наприклад, досі хвилююся, чи будуть вони все-таки разом. Усе свідчить про те, що колись будуть, але ви ж знаєте, як воно буває в житті. Так що тримаймо кулачки!

Попри те, що головний герой наступної книжки – 13-річний хлопець, я авторитетно заявляю: книжку із задоволенням прочитають і дівчата. Насамперед дівчата (хоча це все – такі умовності!). Написала повість «Арсен» знана письменниця, майстриня детективів і жіночих історій (у хорошому сенсі) Ірен Роздобудько (Київ: Грані-Т, 2012). Повість написано від імені 13-річного Арсена, хоча знавці хлопчачої психології стверджують, що в його образі складно впізнати суперечливого підлітка, який живе з розлученою матір’ю і намагається іти супроти системи. Надто вже він правильний. Але в цьому є свої плюси: усім нам потрібен позитивний герой для наслідування, то чому б ним не стати Арсенові? Так ось, хлопець таємно їде на літні канікули в село до діда й баби, залишивши маму, яку називає просто Юлею. Там, у селі, Арсен дізнається моторошну таємницю свого роду, історію жорстокого вбивства, яке він неодмінно мусить розплутати разом із читачами. А допомагає йому в цьому чарівна Айрес, дівчина-мрія на мопеді, яка відіграє в житті хлопця немалу роль. Знаю-знаю, вас цікавить, чи буде тут любовна лінія, – а це вже читайте. Не всі ж секрети вам розповідати!

«Подорож туди, де сніг» Марини Рибалко (Видавництво Старого Лева, 2012) – книжка зовсім непроста й не така вже дитяча, хоч і маскується під неї (не судіть книжки за обкладинкою – друге правило українського книголюба!). Хоча тут і йдеться про абсолютно дитячі пригоди у фентезійному світі, і хоч головним героям по десять та одинадцять років, старші дівчата й собі знайдуть у повісті важливі теми для роздумів. Зокрема, про любов і вибір. Спробуйте поставити себе на місце головної героїні Марічки. Уявіть, що вам треба раптово повернутися на вісім років назад у часі – ви тоді станете зовсім малими, але розум і досвід у вас залишиться той, яким і був. Доросла чи майже доросла людина в тілі дитини! Страшно й подумати. Треба читати!

На черзі – книжка молодої письменниці Оксани Сайко. Якщо перша її книжка, збірка оповідань «Новенька», не залишила в моєму серці анінайменшого сліду, то другу, «Кав’ярню на розі» (Видавництво Старого Лева, 2013), я прочитала із задоволенням. Вправно написано, є сюжет, є хоч і невелика, а все ж інтрига, хоча й цікава більшою мірою таким книголюбам, як ми з вами, ніж пересічним дівчатам і хлопцям. Історія проста як двері: дівчина (звуть її Лідка) після школи завалює вступні іспити в університет, тому залишається в дядька у Львові, щоби рік попрацювати і тим часом підготуватися до вступу на економічний. Чи знайомо вам, дорогі читачі й читачки, як воно буває, коли хочеш вчитися на художника чи філолога, а батьки наполегливо переконують і тиснуть своїм життєвим досвідом, що краще буде йти на економічний? Мені знайомо, і Лідці знайомо. І добре, як на мене, що вона не вступила відразу на економіку, бо мучилася б із ненависною математикою ще довгі роки. Натомість за рік праці в кав’ярні на розі можна зустріти багато цікавих людей, добре все обдумати, повчитися й зрозуміти, чого треба саме тобі, а не батькам. Бо тобі, зрештою, з цим вибором жити далі. А не батькам. Тож не бійтеся робити свій вибір, адже навіть найбільші помилки, якщо ми їх робимо за власною волею, – це НАШІ помилки і НАШ досвід. Тож раджу почитати і вам, і вашим батькам. Особливо ж, якщо у вас такі ж проблеми, як і в Лідки.

А до книжки-не-книжки без автора «Людина в (м)асьці» (Грані-Т, 2011) я ставлюся двозначно. З одного боку, це цікавий експеримент на тему стосунків у інтернеті, спілкування в соцмережах і всюдисущого непорозуміння, із цим пов’язаного. Мова цього твору вам дуже знайома, хоча програмою ICQ, здається, вже давно ніхто не користується. Але суть від того не міняється: мережеве спілкування приречене носити маски, тож тут завжди треба бути обережними (детальніше про те, «Як не заблукати в павутині», читайте тут). Із другого боку, втілено цей експеримент, як на мене, не дуже вдало, але ж це тільки моя думка (а перше правило книголюбів усіх країн – завжди складати власну думку про прочитане!).

Ну, і насамкінець. Шукаючи для вас цікаві книжки, читаючи купу всього і українського, і перекладного, я зрозуміла одну важливу річ. Може, це й для вас буде одкровенням: інколи цікава й дуже актуальна книжка лежить просто перед вами, на старій бібліотечній поличці. Тільки ми якось забуваємо туди зазирнути, бо ж бібліотеки, як і шкільні програми, в нас із відомих причин асоціюються з нудьгою несосвітенною і чимось дуже далеким від життя. На щастя, це не завжди так. І якщо ви не боїтеся в цьому пересвідчитися, запитайте в бібліотекарів книжку Ірини Вільде «Повнолітні діти». І ви все зрозумієте. Про дівчат, жінок, про себе, про книжки. Бо ж найголовніше правило книголюба – ніколи не переставати шукати саме ту книжку, яка зможе цілком перевернути ваш світ. А ми з БараБукою в цьому радо допоможемо.

ДЖЕРЕЛО ТУТ