Владислав Івченко Химери Дикого поля ІІІ премія Міжнародного літературного конкурсу романів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної лірики та творів для дітей «КОРОНАЦІЯ СЛОВА»

Два приватні детективи агенції «Хаос» у пошуках зниклої людини потрапляють до дивного краю, який місцеві називають Січчю. Цей край розташований десь на кордоні України з Росією і не позначений на жодній мапі. Його мешканці – войовничі вершники з оселедцями та вусами, які щодня ведуть запеклу боротьбу з ворогами. Краснодар і Понамка теж змушені взяти участь у несамовитій війні – з дикунами, бандитами, спецслужбами сусідньої держави… Хтось скаже, що деякі фантасмагоричні події якось моторошно нагадують сьогодення… Але хай кожен робить власні висновки.Джерело: http://nashformat.ua/catalog/knygy/khudozhnya_literatura_1/fantastyka_1/knyga_khymery_dykogo_polya_vladyslav_ivchenko/

Мене звати Краснодар Горностаєв. Здивувалися? Всі дивуються, коли чують уперше. Ще нехай Горностаєв, але Краснодар! Цікаво, чи міг бути Ставрополь або Ростов? Таганрог Горностаєв – теж непогано. Мабуть, мій тато, а це він наполіг на такому імені, любив географію, а може, мав якийсь приємний спогад про Краснодар. Не знаю і спитати не можу, бо батько пішов з родини, коли мені ще не було року, і потім так загубився у житті, що я досі не знаю про його подальшу долю. Мама залишилася, але коли мені було вісім років, її збив автобус. Мене узяли дід та його друга дружина. З ними я й зростав. Закінчив школу, вступив до інституту по квоті для сиріт, потім сів на вісім років за вбивство. Не хочу про це багато балакати, просто скажу, що відсидів увесь термін, зробив висновки і став на шлях виправлення. Можливо б, на ньому і не затримався, бо ж коли я вийшов з колонії і повернувся до рідного міста, тут мене ніхто не чекав. Дід помер, його дружина успадкувала квартиру, продала її і поїхала доживати до доньки у Сімферополь. Я не мав де жити, мене не брали на роботу, тож мусив украсти щось чи пограбувати когось і повернутися за ґрати. Але я не хотів повертатися. Я хотів жити чесно, працювати і спробувати витратити на щось путнє хоча б ту частину життя, яка залишалася.

І тут мені пощастило. Один знайомий по колонії підказав мені звернутися до детективної агенції «Хаос» в Оклункові. Знову здивувалися? Детективна агенція «Хаос»? Що за фігня? Агенція була названа на честь її засновниці і директора – Понамки Хаос. Вже втретє здивувалися? Просто у неї важкозрозуміла суміш крові різних народів, з якої випливло грецьке прізвище і, начебто, болгарське ім’я. При цьому вона білявка, три роки працювала у міліції, займалася купою різних видів спорту, а зараз зупинилася на боксі, якому віддає по 3–4 тренування на тиждень. Я називаю її «моя добра панна Понамка Хаос», бо вона врятувала мене. Дала роботу, дозволила жити у себе на дачі. Далі тут