І возвеличимо на диво І розум наш, і наш язик... (Т. Шевченко)

21 лист. 2016 р.

Контрольне читання мовчки 11 клас ХУДОЖНИК РАНКОВОЇ ЗОРІ


Безіменно він жив. Його в нас просто і звали: Художник. Ніхто не знав, звідки він приходив у нашу Тернівщину й куди потім зникав. Чули ми тільки, що змолоду цей дивний для нас чоловік навчався в академії, приятелював з Рєпіним і Куїнджі, а котрась із його ранніх картин нібито навіть відзначена золотою медаллю на виставці в Парижі. Місячне світло вловив так, як ніхто, а згодом і сам не міг своє досягнення повторити…Золота ера успіху промайнула для Художника надто рано, після чого тяжко пережите нещасливе кохання чи й ще якісь житейські незлагоди закинули його в наші краї. І ось уже ми бачимо, як він мандрує звідкись польовою доріжкою в зім’ятому, старому капелюсі, у плащі, скринька з художницьким причандаллям теліпається через плече, а непроникливе, із суворими вусами обличчя його осяває ранкова зоря. Усе якось так випадало, що вона  йому світить навстріч… Відомо було, що Художник котрий уже рік має у собі нездоланну пристрасть — знайти, що задумав! А шукає він якихось дивовижних фарб, таких, щоб не вицвітали, не тьмяніли й не блякли від часу, зберігали б вічну свіжість, соковитість, чистоту тонів після дощової райдуги…Одне слово, були б як живі!Блукаючи по наших балках, придивлявся він до всього, що там росте, а надто до того, що барвить. Не минав своєю увагою рослини найнезавиднiшої, хай то була бузина чи цибуля, чистотiл або ж навіть всюдисущий отой паслін… Вдивлявся. Уважно розтирав пальцями на долоні сік iз бадилини чи з ягідок. Шукав таких фарб, щоб не линяли, не боялися часу. Зовсім нелинючих. Вічних! А щоб не линяли — для цього нібито треба ще й доброго, якогось особливого, найчистішого воску… Так Художник опинився на Романовій пасіці, де й зародилася в нього думка змалювати його дочку Надьку. Але це буде значно пiзнiше, а спершу, коли Художник став з’являтися в наших степах, ніхто й уявлення не мав про його можливості, хоча для нас, дiтлахiв, у його особі справді було щось незвичайне, починаючи з того його забродженого, що аж шумів вiд сягнистої ходи, плаща…I дорослих, i нас, дiтлахiв, не раз обсiдали сумнiви: невже вiн iз наших бур’янiв зробить барвники, що все перебудуть? Аж, засперечаємось, бувало, чи можливе таке. А власне, чому ж би й нi? В кожному разi після вiдвiдин Художника i його приглядань, коли вiн, нахилившись край межi над бур’яниною, довго над нею ворожить та дроби бере, дочуваємо, нiби й бур’яни стають біля нас значні, вже вони не ніщо… Набирають ціни! На Романове замовлення Художник пофарбував йому вулики в ясно-синє, брав щiточкою блакить просто вiд неба i фарбував: «Вiчно будуть, не злиняють — небо ж не линяє!» Так i стоять синенькi, а на одному з’явився ще й гостровусий Мамай-козак, що нiколи не спить, — вiн на пасiцi як у дозорi: здатен-бо ж оберегти бджолу вiд злого ока.Художник намалював його понад замовлення, так нiби для жарту:— Хай вiн вам пасiку стереже та на кобзi бринькає… Про те, щоб намалювати Надьку, спершу не йшлося, бо Художник взагалi натуру відбирав суворо, був досить перебiрливий щодо тих, кого вiн волiв би увiчнити на шматинi полотна. Замовлень не бракувало, але вiн брався за них насурмлено, якось неохоче. Одного разу на храмовому святi озерянська попадя, пишної вроди молодиця, пропонувала йому цiлого червiнця, тiльки щоб змалював її, як є, в дукатах та корсетцi, одначе Художник i червiнцем не спокусився, сказавши, що сьогоднi вiн краще безвiдплатно гойдалку малюватиме. Не завжди вдавалося схилити його й до розмалювання скринь дiвчатам у посаг, хоч це в нашого майстра добре виходило i вiд замовниць вiдбою не було. Зате Надьку Винникiвну, хоча й на маленькiй полотнинцi, вiн вимальовував трохи чи не все лiто, не пропустивши, здається, жодної свiтанкової зорi,необхiдної для цiєї роботи.Згодом у Ковельську, коли Художник показував у своїй занедбаній комiрчинi Надьчин портрет, ми одразу впiзнали її — така була схожість усмiшки й нахилу голови, вроджена грацiознiсть, неповторне сяйво карих очей…— Ось моя Мадонна, — сказав вiн тодi, добуваючи картину з якогось мотлоху, i враз, як од сонця, стало свiтлiше в його комiрчинi-хижцi, де по кутках висiли тiльки порожні клiтки без птахiв. Пізнали ми її, нашу вишневощоку Надьку, стоїть, тримає мале дитя біля грудей. Уся мовби оповита сяйвом материнської відданості, любові й злагоди. І найбільша сила картини зосереджена на погляді молодої матері: бачиш, що нічого, крім немовляти, для неї на світі не існує, але лише це крихітне життя, і вона його мовби чатує, оберігає поглядом від невідомих, нікому не чутних ще небезпек, що, може, тільки вона їх передчуває материнським інстинктом…Малювати заходився вранці-рано. Тільки зазоріє — уже Художник велить Надьці вийти, поставить її лицем до палаючого крайнеба, налаштує мольберт і пензликом торк, торк у той бік, де зоря, і одразу ж цвіт од неї — на полотно. Зовсім недовго працює Художник, бо ще сонце й росу не спило — вже в нього скінчився сеанс, іди собі, Надько, гуляй до завтрашньої зорі…Місячне марево Художник також ще й досі ловив, та все ж найбільше душі він докладав, щоб змалювати Надьку з дитям, вважаючи, що нічого вищого й достойнішого в житті для митця нема, як відтворити красу материнства…Жодного схід-сонця Художник наш не проспав, така натура. Тільки зазоріє, вже він за роботою. Стоїть по коліна в росах, підхоплює пензликом відбитки зорі та й на полотно їх, на полотно! Зирк на ту, що під яблунею, зирк на схід, злегка пензликом черпне зорі — і на полотно, на щічки дитяткові та його молодій матері.Полюбилася Художникові Романова пасіка: хоч би де не блукав, а сюди заверне. Чимось зійшлись обидва: мандрівник і господар. Сівши на призьбі, неквапом гомонять про дивовижно мудрий устрій життя, про закони й звичаї створінь, мудрують, чому іноді бджоли пускаються в танець біля вулика після польоту і що означає той їхній танок. Загадкою для обох лишається також і те, як бджоли в цілковитій темряві вулика будують таку досконалуспоруду — воскові засіки для меду. Звідки бджолі знати розрахунки будівничого?— Бджола — загадка, зірка — загадка, а людина хіба ж ні? Таємницяз таємниць, — розмірковує Художник. — Декотрі кажуть: людина — це жмуток м’язів… Але чи то все? Чи не краще б сказати: жмуток м’язів, піввідра крові та безмір душі…Зненацька прийшла трагічна звістка з Тернівщини: у люту хуртовину кудись пробиравсь вночі наш Художник, і знайшли його в снігу закоцюблого — у тім самім вічнім плащі й капелюсі. А за пазухою — закутана в ганчірочку ота безсмертна його картина, що й серед снігів не втратила свіжості барв, — тільки на вустах зображеної замість посмішки з’явилася скорбота, а на щоці велика, наче жива сльоза.Долею картини ми не переставали час від часу цікавитися. Потрапила вона до Харківської художньої галереї, яку фашисти спалили відступаючи, і лише кільканадцять полотен вдалося врятувати з полум’я. Учасники визволення Харкова добре пам’ятають, як фашисти палили при вiдступi картинну галерею. Готували пiдпал ретельно, бензином iз каністр поливали всiповерхи, а бiля виходу з галереї було виставлено ще й спеціальну команду автоматникiв, котрi мали стрiляти по кожному, хто спробував би вихоплювати картини з вогню… Для чого був потрiбен цей підпал, цей з усiх поглядiв безглуздий акт вандалізму? I чи тільки чиєсь потьмарення звершувало його, слiпа озлоба приречених? Чи, може, якраз у полум’ї мали зникнути сліди злочинiв ще ранiших, сваволя грабiжникiв вищих, якi, ще заздалегiдь погра-бувавши галерею, найцiннiшi експонати встигли-таки вiдправити на Захід?

За кілька років по війні на одному з аукціонів у Нідерландах промайнуло було полотно невідомого майстра «Мадонна під яблунею», але чи вона то була, чи зовсім інша? Чи пропала десь, чи й зараз, ледь усміхнена, мандрує по світу? (За О. Гончаром; 916 слів).
_________________________________________________________________________________1. Текст можна віднести до такого стилю мовлення:
А розмовного;
Б публіцистичного;
В художнього;
Г наукового.
2. У світовому мистецтві образ Мадонни уособлює:
А материнську втіху і гордість;
Б велич материнської любові;
В материнську лагідність і ніжність;
Г материнську жертовність.
3. У тексті використано такий вид опису:
А пейзажний;
В явища;
Б інтер’єру;
Г портретний.
4. Значення вислову Художника «людина — це… жмуток м’язів, піввідра крові та безмір душі…» означає:
А його зацікавленість людиною як потенційним об’єктом зображення;
Б його бажання реалістично відображати людину на своїх полотнах;
В його захоплення фізичною досконалістю людського тіла;
Г його сприйняття людини передовсім як особистості.
5. Вислів «золота ера» означає:
А період найвищого розквіту;
Б епоху поклоніння золоту;
В період в історії розвитку людства;
Г період найкращого матеріального становища людини.
6. У словосполученні пензликом черпне зорі використано такий художній засіб:
А уособлення;
Б метафору;
В алегорію;
Г гіперболу.
7. У третьому абзаці слова тьмяніли, блякли є:
А антонімами;
Б омонімами;
В синонімами;
Г паронімами.
8. Хто зображений на портреті:
А безіменна Мадонна;
Б озерська попадя;
В Надька Винникiвна з дитям;
Г Мамай-козак.
9. Нездолана пристрасть Художника полягала у…
А малюванні портрета Надьки Винниківни;
Б розшукуванні природних матеріалів для створення фарб, які б не вицвітали;
В зловживанні алкоголем;
Г відвідуванні Романової пасіки.
10. Роман з Художником бесідували про…
А людські вади;
Б устрій життя, про закони й звичаї створінь;
В доньку Романа Надьку;
Г зірки.
11.Чому  життя художника закінчилося трагічно?

Немає коментарів:

Дописати коментар

Контактна форма

Назва

Електронна пошта *

Повідомлення *

СловОпис

Усе - під рукою)

Українська література - в кіно)