І возвеличимо на диво І розум наш, і наш язик... (Т. Шевченко)

12 лист. 2016 р.

Очима зяє зболена душа...


Очима  зяє зболена душа...
Їй, власне.  байдуже до ваших перемовин
із совістю, із власним гордим “я”,
із заздрістю, пихою у пагонах.

У цій зловісній круговерті драм,
які стискають у лещата мрії
і сунуть,  як невпинний криголам,
напіввідкрито  нищачи надії

Вона  чекає проблиску зіниць-
наївності,  бентежності легкої,
що проросте із голосом любові...
зерням прозрінь серед байдужих криць.

Вона - жива, не з порцеляну. ні.
хоча крихка, цнотлива, чиста,  
сидить скраєчку, ледь тріпочучи крильми,
знесилена тим “даром” сліпоти.

навпроти сяде Мудрість спрагла,
із келихом життєвих порожнеч,
в які додасть краплиночку добра
і філософію беслідних втеч…

від себе,  від любові,  від тепла.
Спокуса зникнути у зимну ніч - мала.
Їй вранці розроситись  кришталевим світлом,
що ще на сховку в вузлик заплела

несамовито  ввірвана людська душа.
Жага любити, мріяти, сміятись
хай розплететься і задріботить
на три дороги- в небо щоб піднятись
.
І Людяність востане з наготи,
відлунням затанцюють зорепадні мрії -
недосказанне щастя проросте в НАДІЮ.

Наталія Немировська





Немає коментарів:

Дописати коментар

Контактна форма

Назва

Електронна пошта *

Повідомлення *

СловОпис

Усе - під рукою)

Українська література - в кіно)