І возвеличимо на диво І розум наш, і наш язик... (Т. Шевченко)

7 жовт. 2017 р.

Вірш, який не залишить нікого байдужим. Дякую своїй подрузі та колежанці Оксані Леонтієвій))))))))))


У лікарні


Гіркі дві складки на чолі...
Якісь чужі й далекі очі.
У них - зажура й смутку біль...
Ось так живе і дні, і ночі.
А руки й ноги - не свої:
служити зовсім відказались.
Здається, тіло без душі...
Сльоза обличчям... Туга жалить...
В палаті білих три стіни - 
І хворим що вони говорять?
А щоб четверту осягти,
завжди потрібна допомога.
Старенька жінка... Болі всі
в одну сльозу гірку злилися.
Лиш слово тепле - і вони
серденько крають, млоять, тиснуть.
Так важко їй, самій, старій,
Оці дні довгі рахувати
і ждать, самій не знать чого...
І думать про самотню хату.
Та хата десь стоїть пуста,
собаці, може, й дасть хто їсти...
а може... Ох, літа-літа,
і що лиш в вас життя не вмістить?!
Ще думка лине до дітей -
розбіглися по білім світі,
а старість, їй терпку й важку,
нема кому тепер зігріти...
Ось так летять за днями дні,
уже і числа погубились...
Печуть слова: "Дітей нема?
Коли ж прийдуть? Де забарились?"
А діти з буднями сплелись:
у них своя сім"я, робота...
А болі й ласка материнські
невже забулися в турботах?...
І ложка знов в моїй руці
тремтить од тремту губ старечих - 
їй важко: я, чужа, годую...
Здригаються від плачу плечі...
Не раз загляне медсестра -
та що вже тут поможуть ліки?!
Увага й догляд над усе,
турбота їй потрібна, діти...
Дивлюсь на це - і біль! ...І біль...
І серце рветься, як струна...
О діти! Ви віддайте борг,
коли приходить сивина...(О.Леонтієва)Пов’язане зображення

Немає коментарів:

Дописати коментар

Контактна форма

Назва

Електронна пошта *

Повідомлення *

СловОпис

Усе - під рукою)

Українська література - в кіно)