Ти самотня йдеш по горизонту,
не плануєш ніц:
забракло навіть сил...
Смак минулого життя - лиш контур
заважких, та ще
слухняних
крил.
І немов підбита в небі птаха-
біль уже закляк,
зацепенів.
А його слова - страшніші цвяха,
що на скельця
душу спопелив.
Хвиля ніжності по тілу промайнула-
ти ЖИВА.
А думала: у тебе МИТЬ...
Не ховай у шпарку, не держи минуле,
бо, на щастя, є у тебе
задля кого жить.
Заплетеш в єдино віру із любов’ю,
у долоню вирвеш
низку гіркоти.
Стрімголов у вирву не впади нудьгою-
вимрій собі щастя,
та тихо охопи
Бентежністю та щирістю,
бузково-ніжним поглядом
довірою та легкістю,
а , головне,
ЛЮБОВ’Ю!
Наталія Немировська
