Якщо березень асоціюється у свідомості українців із ім’ям Тараса Шевченка, то січень проходить в Україні під знаком іншого великих українців, громадян й поетів — Василя Симоненка та Василя Стуса.
Василя Симоненка важко уявити старим. Він не встиг ані зістаритися, ані навіть «подорослішати» до першої сивини. Передрікаючи собі смерть у 30 років, Симоненко пішов із життя в 28...
Не докорю ніколи і нікому,
Хіба на себе інколи позлюсь,
Що в двадцять літ в моєму серці втома,
Що в тридцять - смерті в очі подивлюсь.
Можливо, феномен творчості Василя Симоненка, яка з роками набуває ще більш глибинного і пророчого змісту, треба шукати в його особистості, у відсутності конфлікту між талантом і чесністю, між громадянською позицією і його суто людськими якостями? Може, тому, звертаючись до всіх нас разом, він говорить з кожним окремо, і в голосі його немає фальші:
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати...
Можна все на світі вибирати сину
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
