Історія написання твору.
Поетична спадщина Сосюри багата патріотичними мотивами.
Грізне життя фронту давало Сосюрі все новий матеріал. Біль за понівечений Київ народив прекрасні рядки любові до України у жадані години його визволення.
Поет часто потерпав за свої вірші. Йому навіть закидали, що він недруг українського народу. Командній лізі Сталіна — Берії — Кагановича необхідно було вбити в людях саме дуже небезпечне для них почуття любові до рідної землі, до рідної країни.
Патріотичний вірш «Любіть Україну!» у 1951 р. став причиною найгостріших звинувачень поета в націоналізмі. В.Сосюру знову перестають друкувати, він живе під прямою загрозою арешту, яка зникає тільки зі смертю Сталіна 1953 року.
Вірш уперше був опублікований у «Київській правді» та «Літературній газеті».
2.3. Тема: зображення поетичного образу України, її краси її величі.
2.4. Ідея: возвеличення палкого кохання українців до рідного краю, Батьківщини.
2.5. Основна думка: любов до України є едністю з невід’ємних частин духовності людини
2.6. Жанр: громадянська лірика.
2.7. Римування: перехресне.
2.8. Віршований розмір: амфібрахій.
2.9. Ідейний зміст твору.
«Любіть Україну!» — це палке слово поета, мовлене в радісну годину визволення української землі. В. Сосюра створив ліричний образ «вишневої України», який оживає в нашій уяві чітко, рельєфно, наче на полотні вправного живописця. Сердечно, мовби в душу заглядаючи, звертається поет, зокрема, до кожного з нас і до всього народу:
Любіть Україну, як сонце любіть,як вітер, і трави, і води,в годину щасливу і в радості мить,любіть у годину негоди.
Поет змальовує Україну, як «в світі єдину, одну», в зірках, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра — в тому вічному й нетлінному, що прийшло до нас крізь віки. Україні всміхається сонце, миготять зорі, шумлять верби над ставами, сяють вогні електростанцій. Ми всотуємо українську пісню, думу, красу українських національних святинь, які нагадують золоті моря пшениці в неозорих степах, сердечно любимо Україну «у сні й наяву, любимо і красу її, вічно живу і нову, і мову її солов’їну».
Український народ «своїми ділами» завоював пошану й повагу інших народів, і ми повік не забудемо звитяг славного лицарства запорізького, тих безсмертних оборонців нашого краю, нашого козацького роду.
Поет у творі звертається до всіх узагалі і до кожного зокрема. Анафора «Любіть Україну» робить вірш струнким і композиційно завершеним.
Поетове слово звучить щиро й безпосередньо. З порадою бути вірним у своїй палкій любові рідній Україні звертається поет до юнака:
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
І сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
Коли ти не любиш Вкраїну!
І сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
Коли ти не любиш Вкраїну!
Палким закликом-заповітом завершується високопатріотична поезія В. Сосюри:
Всім серцем любіть Україну свою,—
І вічні ми будемо з нею.
І вічні ми будемо з нею.
2.10. Художні особливості твору.
Передусім звертає на себе увагу емоційно-схвильований заклик — «любіть Україну», виражений двічі риторичним звертанням, яке і загострює увагу читача, і передає емоції автора, і є ідейно-пафосною, ідейно-композиційною основою твору.
Автор не випадково використовує епітет «солов’їна». Саме він розкриває красу рідного слова, синівську любов до рідної мови:
В грому канонад,що розвіяла в прах
Чужинців в зелених мундирах,
В багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
До весен і світлих, і щирих.
Чужинців в зелених мундирах,
В багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
До весен і світлих, і щирих.
Ця строфа цікава ще й тим, що В.Сосюра використовує один із найпоширеніших художніх засобів — метонімію, тобто заміну понять на основі їх зв’язку, перенесення назви одного явища на інше.
Зрозуміло, що багнети і грім канонад уособлюють народ, армію, яка принесла визволення від фашистських окупантів (нагадуємо, що поезія написана в 1944 році).
В. Сосюра обережно використовує зображально-виражальні засоби, ніби побоюється збитися на фальшиву пишномовність, пустопорожній пафос. Поодинокі епітети влучні, точні, викликають цілу симфонію асоціацій: вишнева Україна, мова солов’їна, хмари пурпурові, весни світлі і щирі (усі епітети, крім першого, інверсовані, що підсилює звучання і зміст означуваного ними слова). Нечисленні порівняння (любіть Україну, як сонце любіть, як вітер, і трави, і води, між братніх народів, мов садом рясним, сіяє вона над віками) доповнюють поетичний образ рідної землі, так само, як і метафора «в просторів солодкому чарі», яка образно і сконденсовано передає красу отчого краю, його природи.
Серед порівнянь особливе смислове навантаження несе вираз «як та купина, що горить — не згора», своєрідний перифраз біблійної неопалимої купини як символу безсмертя народу, Батьківщини, яких не поневолити фашистам.
Такою — живою, реальною, зримою — постає Україна у вірші, що закінчується зверненням до молоді знову у формі заклику (юначе! дівчино!) до серця кожної людини.
Простота художніх засобів і їх довершеність, непідробна щирість і схвильованість інтонацій дали поетові змогу втілити глибокий загальнолюдський зміст: люби рідну землю, шануй інші народи, будь щедрий серцем на добро, добрі вчинки — тим ти звеличиш і прославиш своє ім’я, свою Україну у віках.
