Мої поезії - то просто невеличкий острів...

Я упиваюсь, осене, тобою,

твоїм легким

та неймовірно свіжим вітром,

який здіймає у вічному двобої

останній лист

в мінорній ноті

сонячного світла.

Твоя багатоликість гратиме на арфі

стривожених

спустошених полів,

огорне   терпкуватий  меду запах,

як тінь далекого дитинства, і мене ,

як спраглу землю, 

напуватиме  із лона

краплинами

казкових неземних  джерел.

Ну що ж, красуне , сядемо з тобою?

І ти мене туманом  огорнеш,

впадеш росою суму

та журбою

мені на плечі,  в очі зазирнеш,

а я наллю тобі горнятко чаю,

сувій листів закоханих віддам.

Ти  так спокійно: “Згодом дочитаю...”

-       Ти ж,  подруго,  читаєш по очам?

 Помовчимо  з тобою наодинці-

мрійлива й вічна, сива й золота...

Щось сокровенне  бачу я в зупинці

 твоїй, моя пораднице шляхетна)

 Наталія Немировська

19.10.2017

____________________________________________________________________________________________________________________________

На дні душі людської,

великої й малої,

живе зерня любові ,

бо з ним приходим в світ.

В одного проростає

вишневим  цвітом білим,

розплюскує чарівні емоції

стрімкі,

а в інших кам'яніє,

сховавши в темний сховок

усе людське...

й надії немає на  просвіт!

Я вам дарую іскру

чарівності легкої,

чуттєвості,

любові і простоти

людської)

Щоб не забули часом:

Все пророста з любові!

Наталія Немировська

_____________________________________________________________А  що може бути страшніше

 за пустку у рідних очах?

Коли годі чекати життя:

Ніц бажання і - лише страх…

Десь повз тебе  блукають створіння. 

Щось белькоче  собі перехожий…

А ти хочеш одного – горіння, 

І жаринок  яскравих погожих.

Хоч і млявої, але посмішки.

Хоч  легенького, проте трепету.

Теплоти, а не  плачу у подушки.

І – життя, розпочатого з шепоту…

Не потрібно стрімкого одужання.

Хочу сміху твого почути!

І краплинками з м’яти-рути

У веселку  життя  огорнути.

Живи. 

Наталія Немировська

Я трохи, можливо, схожа на осінь:

спекотну, холодну і дощову...

Потрохи думки розсіваються в просинь,

бентежні, розважливі, - у грозову...

Я - жінка, Я  сильна: у мене є діти,

 ікупа роботи, і чоловік .

Чого ж цим турботам мене не обсісти,

коли я сама так приваблюю їх?

Зранку робота, з обіду - робота,

на вечір - турбота, бо  є в мене сенс!

Так все життя пролетить у висотах:

вчити, тримати, робити .. Любить

Я - жінка,  я осінь, з ясними очима,

з волоссям із просинню. з роєм думок.

Я - сильна, я - мужня, я незборима...

і  грішна , мабуть, не без помилок.

 Та  в  мене є доньки, онучок Нікітка,

і мама, й сестра, і є чоловік

Чому ж мені, люди,  чому не радіти,

бо ж дехто не мав цього за  цілий вік.

Ось осінь тихенько до мене схилилась, 

теплом й прохолодою війнуло у даль...

А може, то все мені просто приснилось?

Я знову весна? Ні, я - осінь На жаль..

Наталія Немировська

***

В той день до щенту вищербила душу:

Немов крихкий кришталь, 

розпалася на скельця

І все шептала щось: "Я мушу, чогось мушу.."

Терпіння ж бо крапаль

лишилося на денці.

Чому? Чого? Навіщо? Мусиш?..

Що то  за "мусиш"?

Що за дике слово?

Ти що?  Той гнів,  як камінь в серці,  здушиш?

Носитимеш і біль, і тугу,  й темінь?

Здригнулися  так лячно ніжні руки,

заламані в стражданнях 

 впали крила...

О ніжна квітко, розірви ті злуки:

вони ж ярмо для тебе,

 що терпіть не сила.

Ти ще віднайдеш  світло у тунелі,

така прекрасна

 і доволі щира.

І джерело любові у пустелі

огріє душу -

пропаде зневіра.

Збереш себе докупи воєдино,

 усе погане вітрами

розвієш.

Прихопиш  у дорогу ту людину, 

в обіймах у якої

зшаленієш.

Тоді веселкою майне  до тебе щастя,

пронизане довірою,

любов'ю.

А ти , голубко, ніби від причастя

засяєш посмішкою

знов живою.

 Наталія Немировська

***

Не зачиняйте двері за коханими...

Не зачиняйте дврі за коханими:

вони повернуться до вас...
колись...
Вустами злими, може, спраглими
не проганяй,
не обізлись.
Безплідними зимовими ночами
він ще згадає
поцілунок жаги...
В німих обіймах злості. Та думками
повір, благає
в миті: "Повернись!"
Він йде крізь вітер, щось бурмоче,
руками порожнечу 
розгортає...
Про плани на майбутнє неохоче,
та все ж з сусідами
перемовляє...
Для нього будні втратять колір,
збираючи всі барви 
на майбутнє...
А він ще дихає - ЖИВЕ тобою,
вертаючись у вечір
незабутній..
Мережачи кохання нитку,

не помились,
не опусти петлю...
Поклич, як любиш, 
бо наробиш збитку...
І тихо прошепчи: Лю-блю...
Наталія Немировська

Вони любили пити каву на світанні...

Вона любила пити каву

зі смаком кориці ,
згорнутись у клубочок
на його руках.
І з прижмурком
дивитись у зіниці,
в яких вогонь ще
поки не зачах...
А він любив
її руде волосся,
що хвилями
спадало по плечах.
Та після того -
просто безголосся
злиття цілунків -
на їхніх вустах...
Вони любили каву
на світанні,
а вечороми -
мрії про дітей ..
такі приємні миті
довгожданні
яскравих неземних
миттєвостей...
Наталія Немировська

Показати менше***

Теплого сонця вам у житті:
Просто удома чи в далекій путі.
Гарних людей,  розуміння, любові,
Посмішок, радості – знову і знову!!!
Най будуть поруч ті, хто потрібні,
Кава на ранок,  на вечір – обійми.
В очах – розуміння,  думки не здрібнілі.
Будьте  відверті, щасливі та милі!  Наталія Немировська

ВЕСНА

Тюльпаново всміхнулася весна,
підсніжниками пахне у повітрі.
Уже й днина гожа  та  ясна.
Та й  небо  не суворе, а блакитне.
Нарешті сонечко спустилось  з колісниць,
де так тремтіло від зими-сестриці.
Пустило сміховинки із зіниць:
тепло нарешті оживить землицю...
Бажаю всім   весняного дощу,
що зітканий із радості й надії.
Зерням добра  від серця пригощу...
І ще одне- ніяких лиходіїв!
Наталія Немировська

ДОНІ)

Я відберу від тебе сльози,що очі їх над мірумають...

Зберу в долоньки - і в морозив крижинку крихкуоб'єднаю.

..Я заберу печаль, самотність-у вузлик тихозаховаю...

Огорну шаллю твою душувід всіх негод-і заспіваю...

Тобі, єдиній, моя доню,казкову піснюпро цвіт щастя.

Я подарую тобі віру:тремтіння рук життя віднайде...

Піде у вчора наболілечужими хащамипосяде.

тихо твоя Долявізьме під рукупоцілує.

І впевнено, хоч і поволіу край щасливийпомандруєш.

Я подарую тобі віру!Любов самати обиреш.

Хай прОсту, щиру,без сапфірів-і, як троянда, розцвітеш.
Я подарую тобі віру)Наталія Немировська