Очима зяє зболена душа...
Їй, власне. байдуже до ваших перемовин
із совістю, із власним гордим “я”,
із заздрістю, пихою у пагонах.
У цій зловісній круговерті драм,
які стискають у лещата мрії
і сунуть, як невпинний криголам,
напіввідкрито нищачи надії
Вона чекає проблиску зіниць-
наївності, бентежності легкої,
що проросте із голосом любові...
зерням прозрінь серед байдужих криць.
Вона - жива, не з порцеляну. ні.
хоча крихка, цнотлива, чиста,
сидить скраєчку, ледь тріпочучи крильми,
знесилена тим “даром” сліпоти.
навпроти сяде Мудрість спрагла,
із келихом життєвих порожнеч,
в які додасть краплиночку добра
і філософію беслідних втеч…
від себе, від любові, від тепла.
Спокуса зникнути у зимну ніч - мала.
Їй вранці розроситись кришталевим світлом,
що ще на сховку в вузлик заплела
несамовито ввірвана людська душа.
Жага любити, мріяти, сміятись
хай розплететься і задріботить
на три дороги- в небо щоб піднятись
.
І Людяність востане з наготи,
відлунням затанцюють зорепадні мрії -
недосказанне щастя проросте в НАДІЮ.
Наталія Немировська
Немає коментарів:
Дописати коментар