У лікарні
Гіркі дві складки на чолі...
Якісь чужі й далекі очі.
У них - зажура й смутку біль...
Ось так живе і дні, і ночі.
А руки й ноги - не свої:
служити зовсім відказались.
Здається, тіло без душі...
Сльоза обличчям... Туга жалить...
В палаті білих три стіни -
І хворим що вони говорять?
А щоб четверту осягти,
завжди потрібна допомога.
Старенька жінка... Болі всі
в одну сльозу гірку злилися.
Лиш слово тепле - і вони
Так важко їй, самій, старій,
Оці дні довгі рахувати
і ждать, самій не знать чого...
І думать про самотню хату.
Та хата десь стоїть пуста,
собаці, може, й дасть хто їсти...
а може... Ох, літа-літа,
і що лиш в вас життя не вмістить?!
Ще думка лине до дітей -
розбіглися по білім світі,
а старість, їй терпку й важку,
нема кому тепер зігріти...
Ось так летять за днями дні,
уже і числа погубились...
Печуть слова: "Дітей нема?
Коли ж прийдуть? Де забарились?"
А діти з буднями сплелись:
у них своя сім"я, робота...
А болі й ласка материнські
невже забулися в турботах?...
І ложка знов в моїй руці
тремтить од тремту губ старечих -
їй важко: я, чужа, годую...
Здригаються від плачу плечі...
Не раз загляне медсестра -
та що вже тут поможуть ліки?!
Увага й догляд над усе,
турбота їй потрібна, діти...
Дивлюсь на це - і біль! ...І біль...
І серце рветься, як струна...
О діти! Ви віддайте борг,
коли приходить сивина...(О.Леонтієва)
Немає коментарів:
Дописати коментар